З Престольним святом!

8-10-2016, 22:31

   9 жовтня, коли вся Православна церква вшановує пам'ять апостола Іоанна Богослова, своє храмове свято святкує наша парафія, адже небесним покровителем нашого храму являється апостол Іоанн Богослов. Саме тому це свято є особливим для нашого міста. Збираючись з року в рік, ми просимо у святого милості і заступництва.

   Вітаю прихожан святого храму нашого і всіх броварчан з престольним святом. Бажаю усім нам жити в злагоді, любові, терпінні і взаєморозумінні. Нехай святий апостол Іоанн Богослов покриває нас своєю любов’ю, а ми в свою чергу загляньмо у наше нутро і викоріньмо все, що нас віддаляє від Бога і людей, і нехай у наших серцях запанує Божа любов і радість.

 
Тропар
   Апостоле Христа Бога возлюблений, поспіши ізбавити людей безодвітних. Приймає тебе, що припадаєш, Той, Хто прийняв тебе, як ти припав до грудей. Моли Його, Богослове, щоб розігнав хмару поган, що налягає, і проси для нас миру і великої милості.

Кондак 
   Величні діла твої дівственнику хто оповість, даруєш бо чудеса і розсилаєш уздоровлення. І молишся за душі наші, як Богослов і друг Христовий.

   Небесним покровителем нашого храму є святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов,  якого ми вшановуємо двічі на рік: 9 жовтня та 21 травня. Це ім'я говорить нам про особливого учня та щирого друга Спасителя.

   Іоанн Богослов походив з Галілеї, з Віфсаїди, та був сином Заведея і Соломії та братом апостола Якова. Він, побачивши чудесну риболовлю Петра, зрозумів, що тільки Бог може творити такі дива. Покликавши двох братів, Петра і Андрія, Ісус , коли проходив повз їх човен, звернувся в до Якова та Іоанна. Вони негайно пішли за ним, залишивши в човні свого батька Заведея.

   Іоанн пішов за Господом, щоб стати «одним з учнів Його, якого любив Ісус» (Ін. 13:23, 21:20).  Ці прості ,на перший погляд, слова дають найглибшу характеристику цього юнака, якому разом з братом Ісус дасть ім'я Воанергес («сини грому»). Говорити, що Іоанн був учнем, якого любив Спаситель , – це одним цим словом віддавати йому найвищу пошану з усіх пошан. Цією особливою любов'ю, говорить св.Кирило, він зобов'язаний чистоті своєї душі, яка прикрашала його обличчя.

   Задавалося, що Божественний Вчитель не може розлучитися зі Своїм улюбленим учнем. Іоанн Богослов був свідком усіх найважливіших подій земного життя Господа: чи воскрешав Він померлих, Його супроводжував улюблений учень; чи преображався Він на горі Фавор, Іоанн був свідком Його слави; чи встановлював Він останню вечерю, то підготувати її довірено цьому чистому учневі; і під час цієї вечері з якою любов'ю дозволяє Він своєму другові припасти до Його грудей. У Гетсиманському саду, де Його душа була скорботною, Він відкрив її своєму другові, як єдиному серцеві, котре могло зрозуміти цю скорботу.

   Дружба — найблагородніше почуття. Властивість його така, що воно може перетворювати людину так само, як і любов. І Господь з почуттям любові та дружби перетворює душу Іоанна, змінюючи в ній те, що є недосконалим. Улюблений учень бажає виявити свою ревність до слави свого Вчителя: він бачить незнайомця, який ім'ям Ісуса виганяє демонів, та забороняє йому використовувати божественне ім'я. Але Христос не схвалює його ревності і показує, що в ній непомітно приховується заздрість, і що справжня ревніть є найніжнішою та полум'яною любов'ю до людей. Він отримує урок, який показує, що дух Євангелія є духом любові. Тому й бачимо апостола Іоанна, який просякнутий такою любов'ю до людей, і цією любов'ю він наслідує свого Вчителя, так само як чистотою.

   Любов вимагає взаємної любові, тому любов Іоанна безмежна. Страх розпорошив апостолів, коли Вчитель був схоплений, тільки улюблений учень йшов за Ним до самої Голгофи. І в той час, коли душа Ісуса була охоплена передсмертними стражданнями, Він не забув ні про Свою Матір, ні про Свого друга, залишаючи їмдоказ, гідний Його любові до них. Ісус доручає Матір Своєму другові, Він віддає Свого друга Матері Своїй. «Це, Матір твоя». І вони підтримують одне одного в останньому випробуванні: із нестерпними сльозами на очах бачать, як згасають очі Ісуса Христа, чують Його останній зойк. Діва Марія та Іоанн допомагають зняти з хреста та покласти у гріб Божественне Тіло.

   І якою ж була його радість, коли він дізнався, що Вчитель воскрес, долаючи смерть! Іоанн був з Петром, коли прийшла ця радісна звістка. Вони обидва побігли до гроба. Через декілька днів на березі Тиверіадського озера Спаситель з'являється їм обом у образі незнайомця. Але люблячі очі Іоанна впізнали Його. Саме тут на запитання Петра Господь дає відповідь про майбутнє Іоанна: «Якщо Я хочу, щоб він був доки не прийду, що тобі до того…» (Ін. 21:22). У цих словах чітко закарбоване подальше життя апостола Іоанна Богослова, бо його очікував інший мученицький вінець: довге та жорстоке страждання від неможливості вмерти за свого улюбленого Вчителя. І ще страждання від того, що він бачив і переживав відхід найближчих йому людей, котрі з'єднувались з Господом, до Якого він так прагнув.

   Після Успіння Богородиці Іоанн Богослов залишив Єрусалим та оселився в Ефесі. Його проповідь охопила всю Малу Азію, аж до Персії, тут він заснував сім церков. За часів гонителя християн Доміціана апостол був схоплений, з радістю йшов він на страждання. Але вогонь від мідним тазом гасне, розпечена олія стає холодною. Його засилають на острів Патмос, пустинну місцевість, де в копальнях живцем вмирали люди. На такі тяжкі роботи засуджений 96-річний старець, але він летить туди, сподіваючись принести жертву в стражданнях від праці.

   Апостол Іоанн переживає всіх апостолів, щоб як свідок Істини протиставити її всім хибним домислам. Розум людський проголошує, що Христос був простою людиною. Саме тоді апостол Іоанн натхненний одкровенням, на прохання всіх азійських церков написав Євангеліє ,перші слова якого заперечували єресі: «Споконвіку було Слово…» Іоанн Богослов ясно довів і Божу, і людську природу Ісуса Христа.

   На відміну від інших євангелістів, улюблений учень не тільки змальовує земне життя Спасителя, але й хоче запалити наші серця тією любов'ю, якою палало його серце. Той самий характер мають і його послання, які просякнуті полум'яною любов'ю. Він не називає нас братами, але дітьми улюбленими, не за віком, а за відчуттям серця. «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен ,хто любить, родився від Бога і відає Бога… Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває… Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив… І оцю заповідь маємо від Нього, щоб хто любить Бога, той і брата свого любив!» (1 Ін. 4:7,16,18-19, 21). Св. Григорій Великий радить постійно читати це перше послання, бо кожне його слово виблискує Божественною любов'ю.

   Проте Іоанн Богослов не тільки звіщує нам пізнання про Слово та переконує любити Його, але й відкриває майбутнє. Можна сказати, що він пророк та єдиний передвісник другого пришестя Спасителя.

   Св. Іоанн Богослов дожив до глибокої старості, і все його життя, всі його писання були просякнуті Божою любов'ю. Коли тілесна слабкість не дозволяла йому вже промовляти довгі проповіді, то він постійно повторював своїм учням: «Діти мої, полюбімо один одного», і коли останні питали його, навіщо він повторює одне й те саме, відповідав: «Це заповідь Господня, і вона одна заміняє всі інші».
о.Іоанн

Адміністратор
610

comments powered by HyperComments