Заупокійне поминання

Просимо долучитися до молитов за упокій загиблих воїнів АТО

Введення в храм Пресвятої Богородиці

2-12-2015, 19:30

Дорогі брати і сестри!

Це свято допомагає нам пережити шлях посту, як нашу дорогу до Храму, дорогу до Бога. Ми згадуємо сьогодні подію, яка відбулася ще перед початком описаних у Новому Завіті подій: коли Діві Марії виповнилося три роки, її благочестиві батьки приготувалися виконати свою обітницю. Вони скликали родичів, запросили ровесниць своєї дочки, одягли її в найкращий одяг і в супроводі народу, співаючи релігійні пісні, повели її в храм єрусалимський для посвячення Богу. Її подруги-ровесниці, як і Сама Марія, йшли із запаленими свічками у руках.

Назустріч їм з піснеспівами виходили з храму священики на чолі із перво-священиком, котрий зустрів і благословив Отроковицю, як це він завжди робив з усіма, кого посвячували Богу. Потім, з натхнення Духа Святого, він увів її у Святая Святих. Це було найсвященніше місце у храмі. Туди ніхто не мав права входити, крім нього самого, і то лише раз на рік. Святий Дух навіяв первосвященикові, що Марія, обрана Отроковиця, достойна входити в найсвященніше місце. Їй наперед призначено Богом стати Матір'ю Сина Божого, Який відкриє людям вхід у Царство Небесне.

Іоаким та Анна, виконавши свою обітницю, повернулися додому, а Марія залишилась у храмі. Там вона навчалася Закону Божого та рукоділля, ревно молилася, читала Святе Письмо і суворо дотримувалася посту. При храмі Божому Пресвята Марія жила майже одинадцять років і виростала глибоко благочестивою, в усьому покірною Богу, надзвичайно скромною і працьовитою. Пресвята Марія вирішила присвятити усе своє життя тільки одному Богу. Для цього Вона дала обітницю ніколи не виходити заміж, тобто назавжди залишитися Дівою. Дух Божий і святі ангели охороняли Божественну Отроковицю.

Це свято, дорогі брати і сестри, нагадує кожному із нас нашу власну дорогу до храму. Бо й справді, кожне наше випробування, і є нашою з вами сходинкою до церкви, а отже, до Бога. Господь кличе нас усіх однаково. Але ми можемо проспати цей поклик, не відгукнутися на нього, або знайти масу причин, аби від нього ухилитися. Тільки тоді, коли ми даємо нашому серцю відчути і пережити Божий поклик, у нас з’являється таке саме бажання, яке було і у Марії, бо ми йдемо не до людей, ми йдемо до Бога.

Відкрити у храмі присутність Бога – ось найголовніша наша мета, яка може допомогти нам подолати власні п’ятнадцять сходинок. Різдвяний піст також є нашою дорогою до Бога, дорогою до храму, який відкривається нам у вертепі,- тому першому і, може, найбільшому новозавітньому храмі, у якому кладеться Сам Спаситель у ясла, готовий віддати Себе під опіку кожному із нас.

Ми йдемо до храму не за винагородою, не за тим, щоб відразу позбутися всіх життєвих турбот, зцілитися від усіх хвороб. Ми просимо у Бога і про зцілення, і про вирішення життєвих проблем, але ми йдемо насамперед, щоб прийняти Самого Бога, який як Немовлятко у Віфлеємських яслах, довірливо покладається в наші уста у таїнстві Євхаристії, входить у наше єство і нас самих перетворює на вертеп, на Божий Храм. Ми йдемо до храму дорогою обоження, наближення до Бога, прийняття у себе Самого Спасителя, щоб піднестися до переживання Його присутності, щоб відчути себе у СвятаяСвятих. Пречиста Діва наповнила його простір, подарувавши нам Божу Дитину. Пізнання цього Таїнства, переживання нашого входження до Церкви, Церкви з великої літери, Христової Церкви як містичного Його Тіла, і є сенсом нашого Різдвяного посту.

Сьогоднішній день допомагає нам виробити свій власний маршрут проходження через цей піст, переживаючи кожний постовий день як сходинку, яка підносить нас до Бога. Кожний такий день, може додавати нам духовного досвіду через молитву, побожне читання, через справи милосердя, через переживання Божої присутності в нашому житті. Постовий день сповнений переживання того дарунку, з яким іде маленька Марія до Єрусалимського храму. І в цьому сенс сьогоднішнього свята як дороги, що пролягає через Святая Святих до вертепу, а через вертеп - до Голгофи. Ця дорога, врешті решт, веде нас усіх до Небесного Царства, де не потрібно вже буде рукотворних храмів, бо Сам Христос царюватиме в ньому довіку.

Амінь

о.Іоанн


Адміністратор
447

comments powered by HyperComments