День пам’яті перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця

21-05-2016, 23:12

Дорогі брати і сестри! Є імена, призначення котрих —безсмертя, спадоккотрих —вічність. До числа людей, чиї імена із покоління в покоління вимовляються з любов’ю і пошаною, належить прославлюваний нами Святитель Миколай Мирлікійський Чудотворець. Майже дев’ятнадцять століть відділяють час його життя від наших днів, але пам’ять про святого, як і колись живе у серцях вірян. Адже християнський світ і навіть мусульманський Схід шанують Святителя як великого пророка; воістину пам’ять праведника перебуває благословенна (Притч. 10:7).

Святитель Миколай народився в м. Патара провінції Лікії приблизно в 249—250 рр. після Різдва Христового. Його батьки —Феофан і Нонна були благочестивими людьми, але дуже рано померли. Тому вихованню майбутнього архієреябагато уваги приділяв його дядько —єпископ Миколай Патарський. Із юних років його вихованець жив увеликому благочесті, уже в 30 років він був пресвітером і помічником свого дядька на Патарській кафедрі. Божим Промислом пресвітер Миколай був возведений на високе архіпастирське служіння в столичному місті Лікійської провінції Мири. У 306 році з приходом до влади імператора Діоклетіана, розпочалося страшне гоніння християн, котре загрожувало їм повним знищенням. Святитель Миколай був ув’язнений; він отримав волю заімператора Константина 325 року.

У 325 році святийМиколай був серед отців ІВселенського собору, скликаного для осудження єресі Арія, котрий вчив, що Син Божий Ісус Христос не є рівний із Богом Отцем, і цим підривав основи християнства.

Святитель дожив до глибокої старості і помер 343 року, прославлений даром чудотворіння. Останки його були похоронені в соборному храмі м. Мири Лікійські. Минуло вісім століть, коли вихідці із Азії —печеніги, половці та араби —стали відривати від Візантійської імперії область за областю, і греки, що проживали в Італії 1087 року вирядили три кораблі і 9-го травня вивезли мощі святогоМиколая в італійське місто Бар. Папа Урбан у супроводі духовенства зустрів мощі Святителя. Вони були покладені під престолом у вівтарі соборного храму. Через два роки мощі чудотворцябули перенесені в новий кам’яний храм, де перебувають до сьогодні. Ось такі короткі життєві свідчення про Святителя і чудотворця Миколая.

Велика кількість угодників Божих і святителів, але мало хто з них вшанований так, як Святитель Миколай. Людські серця тягнуться до святого, як до джерела невичерпної благодаті, живої і дієвої віри, повної добродійств, неусипного молитовника. Святийпредставляв собою «правило віри» у Христа Спасителя. Свою віру він засвідчив ісповідуванням християнства в часи гоніння Діоклетіаном і на ІВселенському соборі, утверджуючи разом із іншими отцями собору рівність Сина Божого —Христа Спасителя з Богом Отцем. Виконання заповітів Христа, і перш за все найважливішої —любити Бога всією душею і всім серцем і ближнього, як самого себе (Мф. 5:43; 19:19; 22:39; Мк. 12:31; Лк. 10:27; Як. 2: 8; Рим. 13:9; Гал. 5:14) стало змістом його життя. Вірувати для Святителя —означало жити так, як учить Святе Євангеліє. Усе своє велике багатство, отримане від батьків і значну частину єпархіальних внесків він використав для будівництва будинків для подорожніх, для відвідин хворих, утішення вдів та сиріт. Його благодійність була милосердям, бо його серце було наділене даром співчуття до ближніх.

Життєпис Миколая чудотворцязберіг ряд прикладів його миротворчої діяльності. Так коли жителям м. Патара загрожувала кривава розправа за бунт, Святитель з’явився на міську площу, помирив невдоволених і встановив порядок. Святийбув захисником пригнічених і переслідуваних. Відомо, наприклад, що коли в м. Мири троє воєвод були незаконно осуджені на смерть, він сам відібрав меч у катаі визволив невиннозасуджених. Прославлення угодника Божого на наших землях розпочалося з прийняттям християнства.

Характерні національні риси українців, що складали народну душу, а в першу чергу миролюбство, стояння за віру, любов до подорожніх, навернули серця українців до Святителя Миколая, і став він національним святим, і сподобився надзвичайного поклоніння: наш народ вкрив лице землі багаточисельними храмами на честь святого, і рідко в сім’ях наших предків батьки не називали когось із дітей іменем цього святого.

Недостачу життєвих свідчень наш народ доповнив багатьма легендами. Наприклад, в одній із них розповідається, що Господь побажав дізнатися, як люди живуть на землі, і послав на неї Святителя Миколая і преподобного Касіана Римлянина. І спустилося посольство на нашу землю і побачили святі бідного чоловіка селянина, його віз і худеньку конячину, щозастрягли в багні. Святийзапропонував преподобному допомогти селянинові. Преподобний відмовив, адже вони забруднять свою білі одежі, а їм потрібно стати перед Господом. Однак Святитель вирішив допомогти селянину. Дружніми зусиллями святого Миколаяі селянина віз був витягнений із багнюки і поставлений на тверду дорогу і селянин поїхав. Поглянув Святитель на свою білу одежу —вона була забруднена болотом і мастилом для коліс. Коли святі стали перед Господом, Він суворо поглянув на святого Миколаяі вимагав пояснень. Останнійрозповів усе як було. І любовно поглянув Господь на Святителя, і промовив Своє слово: «Ти, Миколаю, учинив правильно, а ти преподобний, —не так, як потрібно, і ось вам нагорода: пам’ять твою, Святителю, православні люди будуть святкувати 2 рази нарік: 6 (19) грудня 9 (22) травня, а твою, преподобний, раз на4 роки (пам’ять преподобного Касіяна відзначається тільки у високосному році, 29 лютого (13 березня))».

Народні перекази намагаютьсяпо своєму пояснити причину дворазового святкування в році пам’яті Святителя Миколая і один разначотири роки —преподобного Касіяна. Але вони дають правдиву характеристику життєвому подвигу і змісту релігійності Миколая чудотворця, основа котрих—жива і дієва віра і милосердя.

Святителю Отче Миколає, моли Бога за нас!



Адміністратор
316

comments powered by HyperComments