Слово в неділю святих отців VII Вселенського Собору

23-10-2016, 22:14

Слово в неділю святих отців VII Вселенського Собору

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

   Дорогі брати і сестри! 

      Сьогодні ми зануримось в історію, адже Православна Церква пропонує нам згадати святих отців VII Вселенського Собору. Якби тоді святі отці не відстояли іконошанування, якби весь люд християнський не погасив багаття з ікон, які палали біля 50 років, то сьогодні, ми б не мали змоги молитись перед святими іконами в наших храмах і домівках.Пастырь добрый (катакомбная живопись 3 века)

   Питання про зображення, взагалі, було спірним в Церкві ще з самого початку християнства, тому неможна сказати, що основними винуватцями іконоборської єресі були лише імператори.

     Саме´ іконошанування - плід усвоєння людьми церковної віри. Рання Церква не знала ікони в їх сучасному, догматичному значенні. Початок християнскього мистецтва - катакомбний живопис - носить символічний характер. Це було не зображення Христа, святих чи подій священної історії, як на іконі, а це був вираз певних думок про Христа та Церкву. Це було мистецтво сигнитивного (лат. знак) типу, тобто, яке відображалось за допомогою символів (знаків) і визначало не стільки божество, скільки функцію божества. "Добрый пастырь" саркофагів та катакомб це не лише не образ, але і не символ Христа; він - зорове ознаменування тієї думки, що Спаситель спасає, що Він прийшов нас спасти. А вже ікона, яка з'явилась в Церкві пізніше, це плід оновлення мистецтва, і поява її в Церкві, звичайно ж, пов'язана з розкриттям в церковній свідомості сенсу повноти Божества, який перебуває у Христі тілесно. Бога ніхто ніколи не бачив, але Його повністю являє Людина Іісус. В ньому Бог стає видимим, що також означає, що Бог стає описовим. Образ Людини Іісуса являється образом Бога, адже Христос - Боголюдина. Якщо вода Хрещення дає нам очищення гріхів, якщо хліб та вино Євхаристії причащає нас Тілу і Крові Христа, то зображення Христа - плід людського мистецтва - може бути сповненим благодаті Його присутності і Його сили, може стати для нас не лише "образом", але і духовною реальністю.

    В IV столітті християнські храми вже повсюду прикрашаються цілими біблійними картинами і зображеннями мучеників та подвижників. Звичайно ж, вже і в цей час були противники іконопочитання. Ці настрої були і на Заході, коли в Іспанії біля 300 року пройшов напівіконоборський собор, і на Сході, в самому Константинополі. Один паломник VII століття з Заходу за іменем Аркульф повідомляє, що в столиці, тобто в Контантинополі, один фанатик зірвав зі стіни дому вирізьблене по дереву зображення Богоматері та кинув його, як він пише, в "отхожее место". Але, на цей час, це ще був факт поодинокий, адже іконошанування набрало вже неймовірних масштабів, воно стало вже просто фактом церковного життя. Але ворог не спить, і противники активізувались та, розпочався цілий іконоборський період. З іншої сторони, і в середині церкви, серед людей, які були прихильниками іконошанування, стали розповсюджуватись грубі, язичницькі його форми, коли воно почало набувати ідолопоклонницький характер, та, замінятись грубим марновірством (рос.суеверием). Хоча більшість християн розуміли, що, як поклоняючись книзі Закону, вони поклоняються не чорнилам, а написаним в ній словам Божим, так вони поклоняютьcя образу Христа, а не дереву та фарбам, все ж деякий відсоток цього не розумів. Серед людей з'явився звичай брати ікони у восприємники дітям, примішувати зіскоблену з ікони фарбу в євхаристичне вино, причастя класти на ікону, щоб отримати його з рук святих і так далі. Все це постало перед Церквою великою проблемою, яку потрібно було вирішувати, встановлювати певні догмати, які слугували б межами і для християн, щоб ті правильно розуміли для чого слугує ікона, так і для іконоборців, яким варто було пояснити, що ікона для християнина не являється ідолом, а сам християнин не повертається назад в язичництво.

      Не обійшовся період іконоборства й без політичної складової. Імператори-іконоборці в VIII столітті були чудовими правителями та полководцями, які мали безсуперечний авторитет в армії, а за іконошанування, насамперед, виступали монахи. Монахів в імперії була велика кількість, що, з точки зору імператора породжувало багато проблем. Йшов постійний відтік людських ресурсів, земель, грошей, які були так необхідні державі в цей період війн з арабами. Тому імператор дивився на монахів якщо не як на зрадників держави, то як на дезертирів точно, що і підливало масла у вогонь у питанні іконошанування.

      Імператор Лев III Ісаврієць в 717 році по суті врятував Імперію та християнську цивілізацію разом з нею. З півночі та заходу на Імперію йшли болгари, зі сходу утискали араби, і, по суті, в Імперії залишився один Константинополь, і той був в облозі зі всіх сторін. Облога продовжувалась рік. Завдяки вдалому використанню грецького вогню, вдалось знищити більшу частину флоту арабів та біля 150 тисяч військових. Пізніше війскова кампанія перейшла на суходіл. Ця війна продовжувалась весь час правління Льва III, і аж в 740 році він повністю розбив арабів. Ця перемога не була для нього випадковою, адже імператор за час правління створив нову армію, нову економіку, реорганізував всю імперію.преподобный Иоанн Дамаскин

     Деякі єпископи, які були іконоборцями, добились прихильності імператора, і, зібравши таємний собор, вони постановили поступово викорінювати ікони з життя Церкви. Звичайно, патріарх Герман відмовився приймати рішення лжесобору. Патріарха змістили, наказ проти ікон все ж було видано. Новопоставлений патріарх Анастасій був ставлеником імператора, тому, зрозуміло, підтримував його політику. І тоді захисником святих ікон став громадянин іншої держави - преподобний Іоанн Дамаскін - секретар та міністр фінансів халіфів Дамаска. На захист почитання ікон Дамаскін написав "Три захисні слова в підтримку іконошанування", в яких інокоборчество розглядається як христологічна єресь. Іконоборський собор 754 року чотири рази піддав анафемі Іоанна, але на VII Вселенському соборі правильність вчення преподобного Іоанна було підтверджено.

     Позиція ж імператора Льва була простою: ікони - залишок ідолопоклонства, які не передбачені попередніми Вселенськими Соборами, народ марномірно почитає матерію і святих мучеників вважає за богів. Але захисники іконошанування пояснювали істинний його сенс, також вказуючи, що Вселенські Собори предписали все необхідне, що почитання ікон корениться глибоко у свідомості народу, а Папа Григорій II у своїх посланнях до імператора просив його не вмішуватись в церковні справи. Та іноді, коли суперечки загострювались, папа приводив досить грубі аргументи: "Якщо ти не навчився від розумних, піди в школу, і діти тебе навчать. Якщо ти там щось скажеш нешанобливо про Христа та Божу Матір, то діти закидають тебе учбовими дошками".

      Але лише преподобний Іоанн Дамаскін зміг відповісти імператору богословськи грамотно. Іконоборці, як відомо, обгрунтовували свою позицію на заборону кумиротворства з другої заповіді Мойсея. Але Іоанн Дамаскін говорить, що вони ігнорують факт боговтілення, і каже наступне: "В Старому Заповіті Бог, безтілесний та, не маючий виду, ніколи не зображувався. Тепер же, коли Бог явився у плоті та жив посеред людей, ми зображаємо видимого Бога, тому матеріальні образи необхідні і мають позитивний сенс".

Позицію імператора Льва відстоював і його син - Костянтин Копронім, і внук - Лев IV, який правив з 775 по 780 роки. Жінка Льва IV Ірина, яка сповідувала християнство, після смерті свого чоловіка була регентом при своєму сині, адже він був ще маленьким. Закріпивши свої позиції на престолі вона відмінила гоніння на іконошанування та почала підготовку до Вселенського Собору, про необхідність якого говорив їй перед своєю смертю у 784 році патріарх Павло.Седьмой Вселенский Собор

      Скликання VII Вселенського Собору стало можливим також і через те, що в 782 році з арабами було заключено мир, що дало змогу скликати єпископат. Після обрання патріархом Тарасія, останній також розпочав підготовку до Собору.

      VII Вселенський Собор відкрили в кінці 787 року в Нікеї. На ньому було присутньо до 350 єпископів та велика кількість монахів. Собор зробив те, для чого й був скликаний. Єпископат, який раніше був проти іконопочитання, тепер змінив свою думку. Єретиків, яких було відлучено від Церкви, через каяття повернено назад. Всі раділи аргументації необхідності ікон та догматичному затвердженню відношення до них. Саме цей собор випрацював чітку термінологію, розділив поклоніння, яке дозволялось лише перед зображенням Іісуса Христа, та почитання, яке дозволялось перед іконами святих. Імператорів, які були проти іконопочитання та інших невірних піддали анафемі. Щодо преподобного Іоанна Дамаскіна, якого в 754 році несправедливо засудили єретики, VII Вселенський Собор наголосив на його неабиякій підтримці іконошанування, а єпископи проспівали йому "Вічна пам'ять". Саме на цьому соборі було сказано відомі слова: "Почесть, яка воздається образу, восходить до першообразу", чим святі отці собору затвердили, що християни почитають не матерію ікон, а дивлячись на зображення Христа чи святого, моляться їм самим.

       Чи може сьогодні статись подібне? На догматичному рівні - ні. Але оскверніння святих ікон можливе завжди. Яке сьогодні відношення до ікон? Їх не спалюють, їх сьогодні колекціонують, полюють за ними. Одні вбачають в них певну коштовність та екзотику, інші обговорюють лише професіоналізм майстра щодо написання, а деякі, взагалі, простягають свої руки, щоб зняти з них срібло чи золото та поживитись на цьому. Тому нашим християнським обов'язком має бути охорона святих ікон від такого святотатства та неправильного відношення до них.

       Подякуймо ж сьогодні, в молитві Господу, за цю велику перемогу, яку, завдяки Богу, одержали святі отці та всі християни в 787 році в Нікеї. Амінь!



Адміністратор
370

comments powered by HyperComments